Пам’ять – пересторога на майбутнє

Самою кривавою в історії людства була Друга світова війна. 61 держава з 80 % населення земної кулі, які були втягнуті у цю війну, втратили 71 млн. чоловік військових та мирних жителів, в тому числі: СРСР 24 млн. (12 %) від загального числа населення країни, з них Україна – 8 млн. (20 %); США – 498 тис. (0,3 %); Англія – 379 тис. (0,8 %); Німеччина – 9 млн. (13 %); Японія – 2,6 млн. (3,7 %); Китай – 17,6 млн. (3,4 %).

Плануючи напад на Радянський Союз, Гітлер казав: “Там, де стоїть сьогодні Москва, повинно виникнути море, яке назавжди скриє від цивілізованого світу столицю російського народу”. Україну він називав “самою важливою територією” з “необмежено родючою землею, родовищами нікелю, вугілля, марганцю і молібдену”. “З місцевого населення, — казав Гітлер 9 травня 1941 року А. Розенбергу, — залишимо тільки відданих нам молодих та здорових, які здатні виконувати всяку роботу, інші нам не потрібні”. Начальник Генштабу сухопутних сил Німеччини генерал-полковник Фрідріх Гальдер у щоденнику написав: “Київ буде перетворений на попіл та руїни”.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина та її союзники нанесли на Радянський Союз удар величезної сили – 182 дивізії та 20 бригад загальною чисельністю 5,5 млн. чоловік. Почалась Велика Вітчизняна війна – радянсько-німецький фронт.

На окупованій території України фашисти проводили тактику “випаленої землі”. Вони перетворили на руїни 714 українських міст, спалили 28 тис. сіл, вивели з ладу 16 150 промислових підприємств. До кінця окупаційного режиму в Україні налічувалось 230 таборів смерті. Відомі 250 місць масового знищення українських громадян. На окупованій території України загинуло більше 5 млн. військовополонених та цивільного населення. Більше двох мільйонів молодих людей були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. Земля за фронтом була покрита безмежною кількістю братських та поодиноких могил.

Тих, хто відійшов від нас назавжди, вже нічого не турбує. Не мертвим, а живим потрібно, щоб не згасала пам’ять про минуле, щоб височіли обеліски та храми во славу воїнів і щоб завжди ясніли квіти на могилах героїв. І ще один святий і непорушний заповіт Перемоги – вирвати з невідомості імена загиблих і перепоховати останки всіх тих, хто віддав життя за рідну землю, за Батьківщину, а їх імена навічно занести до Книги Пам’яті.

В районі ведеться велика робота по впорядкуванню списків воїнів, похованих в 19 братських могилах, знайдені нові імена героїв. Так, у найчисленнішій братській могилі села Мирне (колишнє Ленінське) з 653 невідомих вже встановлені прізвища 366 чоловік, а в колишньому селі Семихатки встановлені прізвища 100 чоловік, з 341 загиблого в Якимівці встановлені прізвища 120 чоловік.

На травень 2016 року встановлено, що в братських могилах району поховано 3177 чоловік, з них відомих – 1901. Слід зауважити, що за паспортами на військові поховання в могилах числяться 2909 воїнів, з них всього 1077 – відомих. Тобто, нами знайдені додатково 268 чоловік і встановлені імена 824 солдат і офіцерів. Ця робота і сьогодні продовжується завдяки старанням співробітників та активу ра йонного історико-краєзнавчого музею на чолі з директором В.М. Гнєдашевим, військового комісаріату, сільських рад і старостинських округів, краєзнавців, істориків, бібліотекарів, пошукових загонів і всіх небайдужих до долі свого народу і вихованню патріотів своєї країни.

Цілком закономірним є те, що з часу останньої паспортизації братських могил, а це 1991 – 1992 роки минулого сторіччя, пройшло чверть віку і деякі дані у паспортах застаріли. За цей період проведено ремонти і реконструкцію багатьох пам’ятників біля братських могил, увічнена пам’ять загиблих односельчан поряд з братськими могилами на меморіальних плитах, меморіальних комплексах та інші роботи.

В братських могилах району покояться рештки багатьох радянських воїнів, у яких була одна мета – як можна швидше розгромити фашистських окупантів, встановити мир на землі. Вони загинули, щоб жили ми, щоб ніколи більше не було воєн. Ті, хто загинув – з нами навіки… Вічна слава героям, які загинули у боях за свободу і незалежність нашої Матері – Вітчизни! Вічна їм Пам’ять!

День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні відзначається щорічно 22 червня, у день початку Вітчизняної війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця. Він встановлений «…з метою всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000.

На виконання цього Указу щорічно в районі проводяться заходи, до яких залучаються як державні інстанції, так і громадські організації.
Пам’ять – це не просто почуття глибокої поваги до тих, кого немає в живих. Пам’ять – це пересторога на майбутнє. Бережіть у своїх серцях свою світлу пам’ять про героїв, поважайте їх священні могили, бережіть мир від війни!

Геннадій Арестенко

Читайте также:

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: