Пам’ять — ліки від забуття

 

 

Щороку, в четверту суботу листопада, в Україні вшановують жертв голодомору. У цьому році в цей день завершується Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті», яка стартувала в Києві 1 вересня і протягом 85-ти днів проходила у 85-ти містах світу щодня, по одному публічному заходу.
Вчора, біля меморіалу жертвам голодомору, розташованому на центральному цвинтарі Якимівки відбувся мітинг-реквієм з цього приводу. Цей захід зібрав велику кількість якимівців, тих, кому не байдужа наша трагічна історія. Голова селищної ради Валентина Громихіна, звертаючись до присутніх, сказала наступне: «Є сторінки в історії нашої країни, які написані кроваво-чорним кольором. Голод 1932-33 років – одна з найтрагічніших сторінок історії України. За офіційними даними більше трьох мільйонів українців стали жертвами голодомору. Але є й інші дані, які говорять, що чисельність померлих сягає майже 10-ти мільйонів. Ці жертви не можуть безслідно щезнути в просторі тому, що про них будуть вічно пам’ятати ті, хто вижив, ті, хто прийняв естафету жити далі».
Валентина Миколаївна закликала всіх присутніх обов’язково запалити свічку пам’яті чи у себе вдома, чи у церкві. І, подаючи приклад, по закінченню мітингу, у місцевій церкві запалила свічку за упокой душ померлих у ті страшні часи.
Директор історико-краєзнавчого музею Віктор Гнедашев у своєму виступі розкрив поняття голодомору, посилаючись на сучасні українські словники і зазначив, що цей голод –штучно створений владою проти свого народу. Розповідаючи про жахи того періоду, він пояснив, що поняття «пухнути з голоду» сприймається нами не так, як треба. З голоду не пухли, а всихали, а пухли від того, що вимушені були вживати борошно із зерна, враженого цвіллю. Грибки та бактерії труїли людей, які помирали від масового отруєння.
— Наша пам’ять про це повинна жити і у виданнях, і в наших серцях, і в наших душах, — зазначив Віктор Гнедашев наприкінці свого виступу.
Директор централізованої бібліотечної системи Вікторія Солтис розповіла про літераторів, які у своїх творах донесли до нас події того часу. Вона процитувала вислів українського прозаїка Сергія Грабара: «Зрозуміти, як все тоді відбувалось можна тільки прочитавши книги. Словами це передати не можна, енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам’ятства та забуття».
Мітинг закінчився покладанням квітів до меморіального комплексу та хвилиною мовчання.

Володимир Милосердов
Фото Дмитро Губін

Читайте также:

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: