Купити не можна орендувати

Зовсім недавно почув такий вислів, що українці дуже довго вчаться. Мене, як людину, що виросла в сільській місцевості, ці слова зовсім не збентежили. Особливо вони стосуються тих, хто хоче стати повноправним хазяїном своєї землі. Як добре всі говорять, та ще й майже на всіх рівнях, про нашу землю – символ багатства нашої країни. Але мало хто з великої плеяди політиків, і не тільки, говорить про реформування земельних відносин, про формування ринку землі. Тупцюємось на місці вже більше 27 років.

Після визначної події – «розпаювання» землі сільськогосподарського призначення, яке закінчилось в далекому 1996 році, та проведення нормативно — грошової оцінки ще раніше, в 1995 році, майже нічого не змінилося. Причому оцінка землі не враховувала в повній мірі ні її родючість, ні те, чи на зрошенні вона, або ж в засушливій зоні, в так званій «зоні ризикованого землеробства», або ж в сприятливих кліматичних умовах. На думку багатьох фермерів, все було зроблено поверхово, без глибокого вивчення родючості землі, без урахування регіональних кліматичних умов України. Далі ще гірше – орендні відносини, як один із інструментів створення фермерських господарств, не мали гідного правового забезпечення. Орендував хто як хотів. Селяни, особливо похилого віку, які не мали близьких, чи то родичів, були не в змозі самотужки обробляти землю, тому й віддавали її в оренду за безцінь, в основному за бартер – чи то зерном, або олією, чи то борошном. Мало хто одержував на руки гроші, а ті хто одержували – сущі копійки!

А що ж передувало цьому!? У людей більш, як за 70 років існування радянської влади в колишньому Радянському Союзі було поховано почуття власника землі. Це дало себе знати, коли були знищені колективні господарства (колгоспи) майже на всій території України (більш як 80%) і лише поодинокі господарства зуміли в тих несприятливих умовах вижити. Тому що нищили не своє, а чуже – «колгоспне». І це ще не все! Ейфорія руйнування суспільного майна та його розкрадання продовжувалась. Майже 70% сільгосптехніки було порізано та продано як металобрухт. І коли майже все розтягли, почали видавати паї на землю, та видавати те, що залишилося від колективного майна. Сумна історія, — правда?!

І ось після 1996 року почалася нова земельна ера для українського фермерства. Саме в цей період зароджувались перші фермерські господарства. Як вже було вказано вище – вони розпочиналося з орендних відносин. Та й зараз одним із головних чинників в земельних відносинах є оренда землі.

В цей рік, в рік виборчої компанії президента та парламенту, як ніколи гостро постало питання – буде чи не буде скасовано мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення? Пройшло багато часу від дати розпаювання. Багато селян (в основному похилого віку) вже не дожили до цього дня. З неофіційних джерел (в основному інтернет-видань, та соціальних мереж) ця цифра становить від 15% до 20%. В багатьох з них не був оформлений спадок на землю і, що саме найболючіше, ця тенденція продовжується по цей час. Постає закономірне питання – а може владі та деяким політикам вигідне вимирання селян, які мають земельні паї?! Адже не всі з них мають нащадків та родичів для оформлення спадку. Тож землю вже не продати та не завжди можливо передати. Також трапляються випадки, коли в багатьох зі спадкоємців батьків не стало раніше від дати розпаювання (до 1996 року), хоча в багатьох з них батьки пропрацювали в колишніх колгоспах майже все життя. І таких випадків чимало не тільки в нашому районі, але й по всій Україні. А що земля, де ж вона? Вона так і не потрапила, як спадок, до рук спадкоємців, у даному випадку. А що право? В Україні відсутнє законодавство, яке регулює ці відносини.

Як вже відомо нашим постійним читачам з наших попередніх публікацій, в Якимівському районі нараховується 164 приватних підприємства, з них – 108-м фермерських господарств. Серед них більшість, це дрібні селянські господарства сімейного типу, але є 3 державні, 13 приватних, 1 виробничий кооператив та 39 товариств. Багато з них існують лише на папері, не всі мають навіть повну реєстрацію. На моє запитання – чому далеко не всі фермерські господарства Якимівського району мають державну реєстрацію, начальник відділу в Якимівському районі головного управління держгеокадастру в Запорізькій області Сергій Миколайович Кутіков відповів: — «У багатьох з них, банально, не вистачає на це коштів, в інших — відсутність бажання, але головне, на мій погляд, в більшості людей відсутнє почуття власника землі ». Наша співбесіда із Сергієм Миколайовичем проходила 15 січня 2019 року в його кабінеті, на 4-поверсі будинку побуту. Він також констатував, що на сьогодні в Україні існують три форми власності на землю, це, по-перше, – державна власність, по-друге – комунальна власність, по-третє – приватна власність (паї). Коли я запитав його, як він ставиться до оренди земельних паїв, він відповів, що на даному етапі це оптимальний варіант у розвитку фермерства, більше того, з його слів виходить, що і в багатьох країнах Європи оренда являється основою. Хоча з цим твердженням можна посперечатись. Проживаючи свого часу в Іспанії, у вихідні дні я часто підробляв на оливкових плантаціях. З розмов із власниками оливкових плантацій витікало, що майже у всіх у них земля у спадку від батьків, а деякі ще й прикупили, були й такі, що купили землю повністю. Та як би там не було в Іспанії, нам треба навести лад на своїй землі. Відтак, на моє запитання – чому в Україні до цього часу немає в наявності земельних банків, Сергій Миколайович відповів, що ще за часів президентства Леоніда Даниловича Кучми (десь у 2002 році) це питання піднімалось і були всі передумови для створення земельного банку України. Для прикладу – майже у всіх країнах Європи з розвиненим сільським господарством існують земельні банки. Саме вони є основними фінансовими партнерами фермерських господарств, саме вони забезпечують дешевими кредитами розвиток цих господарств. Там існує пільгова система довгострокового кредитування під 1,5-3 відсотка річних до 30 років. Нашим фермерам таке і не снилося. Вже закінчуючи розмову, я його запитав, як він ставиться до мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення та створення в Україні ринку землі. На це він відповів дипломатично – «як державний службовець, людина яка знає про землю, як професіонал – сьогодні Україна ще не готова до продажу через відсутність низки законів про ринок землі. Ринок землі потрібен, але, виходячи з політичної ситуації в країні, це ще буде не сьогодні».

Вже на другий день, 16 січня, я зустрівся з начальником відділу з питань надання адміністративних послуг при Якимівській державній адміністрації Карпушою Іриною Олександрівною. На моє запитання, яку допомогу надає відділ адміністративних послуг фермерам, а також власникам земельних паїв, Ірина Олександрівна відповіла, що це оформлення реєстрації, внесення змін до законодавства (ознайомлення), оформлення типових договорів оренди та інші послуги. Вона також розповіла, що до цього часу деякі з пайщиків не оформили свої паї належним чином, але всім, хто до них звертається, вони допомагають.

В цей же день, 16 січня, мені вдалося поспілкуватися і з начальником відділу агропромислового розвитку при Якимівській державній адміністрації Бірюковою Тетяною Миколаївною. На моє, вже риторичне, запитання – як вона ставиться до мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, вона відповіла: — «моя особиста думка – поки немає нормативно-правової бази ринку землі, мораторій потрібен».

Загалом, з ким би я не спілкувався, а це не тільки вищевказані спеціалісти, але й власники паїв (орендодавці) всі вони висловлювали, в основному, одну думку – вони не проти скасування мораторію на продаж землі, але тільки при умові законодавчої бази, де все прописано від «А» до «Я». З цим важко не погодитись, адже люди це люди і продавати, або ж купувати землю це їх право. Але є одне велике «але» — комусь вигідно за безцінь брати в оренду нашу земельку, а другим «комусь» вигідно затягувати розробку та втілення в життя законодавчої бази для ринку землі, який вже давно існує в розвинених країнах світу. Для прикладу можна навести дуже довге втілення Закону про оренду землі та типових договорів тієї ж оренди.

Часу обмаль, адже оренда це не своє і не таке дороге й рідне, тому і ставлення до землі зовсім інше. Адже нещадна експлуатація орендованих земельних ресурсів в Україні вже зараз приводить до плачевних наслідків – земля виснажена, зменшена її природна родючість. Вже сьогодні, на думку фахівців (див. публікації з інтернет видань, газета «Голос країни» та інші) земля потребує відновлення своєї природної родючості, але оренда не вирішить цю проблему з вищевказаних причин.

Матеріал підготував
Сергій Білецький

Читайте также:

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: