Ні сорому… Ні совісті… Нічого зайвого…

Саме так деякі наші читачі прокоментували фотографію, що була надрукована у минулому номері нашої газети в матеріалі «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину», де йшлося про святковий захід, присвячений Дню Соборності України, який пройшов 22 січня у сесійній залі Якимівської районної ради. На ній на передньому плані у святкових вишиванках діти, а позаду них голова Якимівської районної державної адміністрації Олександр Правосуд зосереджено проводить якісь маніпуляції з мобільним телефоном – чи то надсилає комусь надзвичайно термінові повідомлення, чи то просто грається у завантажені в гаджет ігри… Та, як би там не було, такою своєю поведінкою він підкреслено демонструє свою неповагу і до усіх присутніх у залі учасників зібрання, і до самого святкового заходу, а, значить, таким чином ганьбить посаду державного службовця — голови районної державної адміністрації.
Олександр Євгенович давно вже «прославився» на території району своїм зневажливим ставленням до людей, в тому числі і до депутатів районної та селищної рад. Всі пам’ятають як він разом зі своїми «підручними» демонстративно покидав засідання сесії районної ради, як перешкоджав журналістам незалежних ЗМІ, депутатам новоствореної Якимівської ОТГ і активістам громадського життя селища потрапити на зустріч із чинним головою обласної державної адміністрації, мотивуючи це тим, що їх туди не запрошували, зустріч проводиться не для них і т. п.
Як розповідають очевидці, на святковому заході з нагоди Дня Соборності України наш голова райдержадміністрації показав себе у всій своїй «красі». Найперше – одноосібно посів місце у президії. Очевидно, на його думку, гідних сидіти поруч з ним ні в районній, ні в селищній радах не знайшлося. Це з одного боку. А з іншого – не варто нікого допускати навіть у святкову президію, бо ще, ненароком, затьмарять його «величність». Краще вже сидіти на цьому п’єдесталі в гордій самотності. Так надійніше. Та й усім відразу видно, хто тут справжній господар.
Далі – більше. Ми вже знаємо, що елементарні прояви поваги і ввічливості до оточуючих Олександру Євгеновичу не притаманні. Тому вставати перед присутніми у залі підлеглими для привітання зі святом він і не збирався. Не царська це справа, розумієте? А то ще, чого доброго, знайдуться такі, що розцінять подібне як прояв слабкості. А цього, в жодному разі, допустити не можна! Отож, привітання прочитав сидячи. Нехай інші виступаючі стоять собі за трибуною, він все одно сидить вище за них і в прямому і в переносному розумінні цього словосполучення. Самі подумайте, не дарма ж стародавні римляни використовували п’єдестали для додання їм більшої величності! А plebs*, як кажуть, і не таке «схаває». А тим більше його нащадки та місцеві представники художньої самодіяльності. Тож коли розпочався тематичний концерт, Олександр Євгенович не зрушив з насидженого місця. Щоправда, його вчитель і наставник, багаторічний незмінний голова нашої районної ради Геннадій Володимирович Подольний, у таких випадках, зазвичай, спускався з президії до зали і разом з усіма дивився концерт. Мудро, звичайно. Така собі демонстрація єднання з простим народом. Але коли те було! Зараз подібне ні до чого!
Можливо, Олександр Євгенович мотивував свою поведінку на цьому святковому заході керуючись іншими моральними критеріями, нам це достеменно не відомо. Але відомо, що дехто з учасників цього зібрання, а також чимало наших читачів сприйняли і розцінили таку поведінку державного службовця як зневагу і до них, і до свята – Дня Соборності України.
Один із наших читачів, завітавши на днях до редакції, сказав з цього приводу таке: «Висновок з усього побаченого напрошується сумний – для того, щоб у наш час стати успішною людиною треба не мати ні сорому, ні совісті, нічого зайвого… Прикро, але маємо те, що маємо…»

Макар Невинний

*Plebs — простий народ.

Читайте также:

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: