Там добрим словом згадують наших «шураві*»

15 лютого 30 років тому останній радянській солдат покинув землю Афганістану. А за багато років до цього керівництво Радянського Союзу прийняло рішення надати допомогу братській народній республіці шляхом введення на її територію обмеженої групи радянських військ. Наймасштабніша військова операція з часів Великої Вітчизняної війни тривала 9 років, 1 місяць і 18 днів.

На жаль, час має властивість стирати з пам’яті деякі події нашого життя. Не передає він інформацію щодо цих подій новим поколінням людей, а з урахуванням постійних змін соціально-політичного укладу сучасних держав, події, навіть не такі стародавні, як ця, потроху із цієї пам’яті видаляються. Руйнування пам’ятників, цькування попередніх режимів, перепис історії із шкільних підручників та всілякі заборони прискорюють таке видалення. Ми ще пам’ятаємо, що таке перша громадянська війна, Велика Вітчизняна війна або Велика Жовтнева революція, а от наші діти про останню подію знають тільки по її найменуванню. А внукам вже не розповідають про Велику Вітчизняну війну радянського народу у 1941-45 роках, вони знають про Другу Світову війну 1939-45 років.

Ми добре пам’ятаємо про Афганську війну, бо поруч з нами ще багато тих, хто її пройшов, в чиїй пам’яті ніколи не зітруться події, які торкнулися їх особисто. А що про цю війну знають наші послідовники, ті, хто зараз навчається у новій українській школі? Не кожна школа має музеї та й питання воєнно-патріотичного або тільки патріотичного виховання підростаючого покоління у країні, яку постійно трясе, зовсім не на першому місці. Тому вважаю, що ці білі плями потрібно постійно заповнювати і розповідати, розповідати… Розповідати постійно, а не один раз на рік, під календарну дату. Ті уроки мужності, на які до учнів приходили ветерани, зробили більшість із нас відповідальними за долю нашої країни, наших родин. І таку практику треба відновлювати і продовжувати.

Що ж відбувалося тоді, майже 40 років тому і для чого була ця війна? Республіка Афганістан з 50-х років минулого сторіччя була дружньою для СРСР, яка надавала їй постійну велику економічну і освітню допомогу. Але все ж таки у 1978 році тут спалахнула громадянська війна. Уряд Демократичної Республіки Афганістан, який підтримував комуністичний лад, неодноразово звертався до СРСР з проханням про допомогу і, врешті-решт, цю допомогу було надано: до Афганістану увійшли радянські війська. Проти них та урядових військ вели війну моджахеди (релігійні воїни) – представники опозиції. Але наші воїни їх називали інакше – душмани (вороги), а скорочено – духи.

За роки цієї війни понад 620 тисяч радянських воїнів пройшли бойову службу в Афганістані, більше 15 тисяч загинуло, у тому числі і 6 наших земляків: Григорій Бояринов, Юрій Стельмах, Андрій Фольварочний, Вадим Плентюк, Віталій Шило і Ярослав Костишак назавжди залишилися у нашій пам’яті молодими. На батьківщину вони повернулися у цинкових трунах, які звалися «Груз 200».

Для чого була ця війна? На це запитання кожний з воїнів-афганців, з якими я спілкувався, відповіли прямо – для захисту нашої Батьківщини. Не для допомоги дружній країні, а для нашого з вами спокою. А ще вони додавали, що саме допомога СРСР сколихнула цю країну і зрушила її феодальний устрій з місця. Адже допомога великої держави не обмежувалася тільки військовою складовою — радянськими спеціалістами там будувалися заводи і фабрики, житло, об’єкти інфраструктури, дамби і електростанції, учбові заклади, в яких теж працювали радянські викладачі та науковці.

Я особисто знайомий з багатьма «афганцями» нашого району, дехто з них і досі підтримує зв’язки з мешканцями тих афганських населених пунктів, де дислокувалися їх військові частини. Місцеві з радістю згадують наших «шураві» і жалкують, що вони пішли з країни 30 років тому. А жалкують тому, що їх кишлаки майже повністю були на утриманні наших військових, які постачали їм харчові продукти, ліки, надавали допомогу у будівництві і ремонті їх приватного житла, разом проводили освітньо-культурні заходи.

А ще вони жалкують через те, що з виходом радянських військ із Афганістану з новою силою розгорілася громадянська війна, яка забрала життя сотен тисяч громадян і знову відкинула країну у феодальні часи.
— Можливо не треба було виходити з Афганістану?, – питаю я у наших хлопців. І у відповідь чую, – можливо і не треба було, бо навіщо тоді стільки втрат і наших жертв, якщо там, у колись Демократичній Республіці Афганістан нічого, пов’язаного зі словом «демократичний», не залишилося. А дехто впевнений, що треба було залишити військову присутність там, але посилати туди треба було підготовлених військовослужбовців, а не необстріляних юнаків, які тільки-но закінчили школу.

На жаль, час не стоїть на місці і з кожним роком воїнів-афганців стає все менше. Вже про них кажуть – ветерани покриті сивиною, як вони казали свого часу про ветеранів Великої Вітчизняної війни. І це не дивно, бо наймолодшому з них вже за 50. У нашому районі проживають 106 чоловіків, які пройшли через цю війну, майже 40 з них прийняли участь в урочистостях, присвячених 30-ій річниці виводу радянських військ з Афганістану, які відбулися вчора в актовій залі Якимівської дитячої музичної школи.

Воїнів-інтернаціоналістів вітали представники районної і селищної влади, військкомату та голова районної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) В’ячеслав Доросевич. Шість «афганців» отримали грамоти Якимівської РДА, а всі присутні в залі винуватці торжества отримали ювілейні медалі на честь цієї події. Після хвилини мовчання розпочався святковий концерт, який підготували спеціалісти відділу культури і туризму Якимівської ОТГ. Ветеранів вітали своїм співом Наталя Доброжанова, Валерій Водоп’янов, Микола Аненко та Ірина Фоміна. Дмитро Новоселецький виконав авторський вірш та пісню, а завершив святкову програму лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів військово-патріотичної пісні Петро Бондарєв. У його виконанні пролунали пісні «Кундуз», «Ми – спецназ», «Мужики», «Зеленка».

Урочистості продовжилися покладанням квітів біля меморіального комплексу на честь загиблих односельців і завершилися святковим «вогником».

Володимир Милосердов
Фото Дмитро Губін

Читайте также:

Добавить комментарий

%d такие блоггеры, как: